Хомутецька ЗОШ  І – ІІІ ступенів

 

                                  Миргородської районної ради

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА 

 

РОДИННОГО СВЯТА

 

«РОДЕ НАШ КРАСНИЙ, РОДЕ НАШ ПРЕКРАСНИЙ! »

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                  Підготувала:   Радченко Світлана Іванівна

 

                вчитель музичного мистецтва

 

                Хомутецької ЗОШ І - ІІІ ступенів

 

                                                            Освіта: вища, категорія: вища

 

 

 

 

 

 

 

2016 рік

 

 

 

      На центральній стіні у вишитих рушниках портрети Т.Г.Шевченка та І.Франка. На плакаті вислів: «Роде наш красний, роде наш прекрасний!».

 

     Зліва пічка, біля неї , лавочка,  стіл, застелений вишитою  скатертиною, старовинний посуд (череп’яні миски, глечики, горшки, дерев’яні ложки). Кругом у залі   висять рушники, сорочки, вишиванки. Посеред сцени ще один  стіл, накритий білою скатертиною, на ньому вишитий рушник, на якому лежить коровай, збоку дерев’яне ліжко, застелене вишитим покривалом, на ліжку вишиті подушки, над ліжком жердка, на якій висить давній одяг (жупан, хустка, полотняні сорочки і т.д.). На вікні стоїть лампа, на невеличкій лавці  лелечине гніздо.

 

     В залі стоять столи, застелені вишитими скатертинами, у глиняних горщиках пучки калини і польових квітів. Тут і родинні вироби - вишивки, писанки, різьблені шкатулки, серветки, плетіння з бісеру, тощо. Зліва стенд: «Мово рідна», твори українських письменників, збірки українських пісень.

 

 

 

І учень:

 

     Батьківська оселя - це родинне вогнище, звідки всі ми пішли у широкий світ. Сьогоднішній наш вечір стане своєрідним шляхом у пізнання свого роду, адже корені кожного з нас починаються з батьківської домівки, де з малих літ, з раннього дитинства стараються прищепити найкращі людські риси: доброту, щирість, милосердя.

 

 

 

ІІ учень:

 

     Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка,  вишиванка бабусі, криниця,  пам’ятка на околиці села чи міста, з якими пов’язана наша історія, наша любов. Не витерти з пам’яті, зберегти ці символи духу від забуття і байдужості, зробити набуток для наших дітей і нащадків - це наш святий обов’язок.

 

 

 

І учень:

 

     Батьки і діти, діти і батьки. Вічний клубок, тісно змотаний у родову спілку. Протягом століть наш народ виробив і збагатив мудрі моральні критерії цієї неперервності. Добра пам’ять про батьків чи дідусів, матерів або бабусь завжди переходила і на їх нащадків. Очевидно, мало хто вже знає, що у давнину було за обов’язок знати поіменно свій родовід до п’ятого чи навіть сьомого коліна. А за кожною особою стоять цікаві  історії, реальні люди.

 

 

 

ІІ учень:

 

     Знайомство зі схемами родоводу, членами сім’ї, з творчістю, ремеслами, сімейними традиціями. Розповіді про цікавих людей свого роду. Ось так зроду-віку і співіснував тісний взаємозв’язок: батьки намагалися передати в спадок своїм дітям не тільки варті уваги навички до праці і поведінки, але й залишити добру пам’ять про себе.

 

(Чути українську народну мелодію)

 

Входять господар і господиня, попереду них дівчина з короваєм на вишитому рушнику.

 

Вони вклоняються. Пісня стихає.

 

 

 

Господиня:

 

     Дорогі батьки, діти, гості! Запрошуємо вас до нашої господи на хліб і сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на наше родинне свято «Роде наш красний, роде наш прекрасний».

 

 

 

Господар, господиня і дівчинка з короваєм низько вклоняються і кажуть: «Ласкаво просимо!».

 

 

 

Звучить українська народна пісня «Роде наш красний, роде наш прекрасний!»

 

 

 

Господар:

 

      Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово.

 

 

 

Син господаря:

 

Земле Шевченкова,

 

Земле Франкова,

 

Нива, засіяна щастям - добром.

 

Вічна твоя соловейкова мова

 

Вічна розмова

 

Дністра із Дніпром.

 

 

 

Дочка:

 

Любіть Україну у сні й наяву,

 

Вишневу свою Україну,

 

Красу її вічно живу і нову

 

І мову її солов’їну!   

 

 

 

Господиня: Почнемо нашу мудру і щиру розмову.

 

 

 

(Далі розмову ведуть батьки дітей, бабусі, дідусі, хтось за бажанням розповідає про цікавий родинний звичай, хтось виконує пісню, хтось розповідає про вишивку, гончарство, тощо...)

 

    

 

І учень:

 

     Рідна домівка. На стінах вишиті рушники, засланий вишитою або білою скатертиною стіл, на якому хліб, сіль, збоку розмальовані піч і скриня, череп’яний мальований посуд. Тут пройшли мої дитячі роки.

 

     Хату на Україні будували переважно з дерева, або глиняні. Покривали хати невеличкими снопами з соломи. Про рідну хату співається в багатьох піснях. Згадаємо бажання дівчини, яка просить нареченого поставити хату з лободи, бо чужа оселя, як чужа свекруха.

 

 

 

Звучить пісня з репертуару Юлії Рай „Річка”.

 

 

 

ІІ учень:

 

      Кожної весни приносили людям втіху і радість лелеки, які мостили своі гнізда на стріхах хат чи клунь. Яка була радість, коли, зробивши три кола над хатою, бусол сідав на гніздо і, відкинувши своя довгу шию, весело клекотів, сповіщав про своє повернення.

 

А як раділи діти!

 

Прилетів наш лелека, здалека,

 

З вирію, з далекого краю,

 

На точку примостився спочить, буде жить!

 

     Лелеча вірність стала своєрідним символом любові до рідної землі, на якій вони виросли і яка стала їхнім рідним домом.

 

 

 

Звучить пісня «Лелеча доля».

 

(Слова  Василя Цілого,  музика  Ірини Кириліної)

 

 

 

ІІІ учень:

 

     З давніх-давен у нас існував звичай: дівчина, перш ніж вийти заміж, повинна розжитися на скриню, наготувати рушників для сватів, сорочок, блузку вишиту, корсет, жупан, коралі, словом - приготувати придане. По цьому судили і оцінювали працьовитість нареченої. А тому матері та бабусі ще змалку навчали дівчат рукодільництва. Одружуючись дівчина забирала з собою і скриню.

 

 

 

 

 

Скрине моя мальована,

 

Да не рік, не два пряла,

 

Да на зимоньку пряла,

 

Да на літо білила,

 

Весь рід обдарували.

 

Ой ви, коні сиві,

 

Чи чуєтеся в силі?

 

Понад гору крутую

 

Веземо молодую.

 

Червону, як калину,

 

Солодку, як малину.

 

До комори - скриню

 

До хати господиню.

 

 

 

 

 

ІY-й  Учень:

 

     Рушник на стіні, рушник на столі - давній наш звичай. Не було на Україні оселі, котру не прикрашали б рушниками. Рушник був взірцем людської працелюбності. З рушником, як і хлібом, вшановували появу немовляти в родині,  з рушником виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого, одружували дітей, зустрічали  рідних і гостей,  проводжали людину в останню путь, ним прикривали хліб на столі. Хліб і сіль на вишитому рушникові були високою ознакою гостинності українського народу.

 

 

 

Звучить  «Пісня про рушник»

 

Музика Платона Майбороди, слова Андрія Малишка.

 

 

 

Y учень:

 

     Весільний рушник, як і ввесь посаг, кожна дівчина готувала собі завчасно.  Дівчата вишивали  на вечорницях до досвітку  довгими осінніми вечорами. Дівчина вкладала у вишивання свою мрію про кохання, про одруження і щасливе подружнє життя. Стати на рушник - було вінцем  весільного обряду.

 

 

 

Укр. нар. пісня «Туман яром, туман долиною»

 

 

 

YІ учень: У минулому власноручно  виготовляли одяг із домашнього полотна. У кожній сім’ї бідній чи багатій, пряли самі нитки, ткали полотно, вибілювали його на сонці, а потім шили з нього одяг. Мати з дитинства вчила дочок прясти, ткати, вишивати. Кожна господиня повинна була дбати про одяг для сім’ї.  Повна скриня полотна чи одягу - це не лише ознака  заможності, а й працьовитості. Вишиваючи сорочку, дівчина чи жінка, встигала багато передумувати про те,  хто цю сорочку буде носити.

 

 

 

Укр. нар. пісня  «Стелися, барвінку»

 

YІІ учень:

 

 

 

З давніх-давен по всій Україні, зокрема і у нашому селі Хомутець, люди займалися гончарством. Проте у різних районах створювалися свої традиції.  Чого тільки не виготовляли умілі майстри?  І декоративні миски і різні глечики, підсвічники, баранці, тощо, а наші Хомутецькі майстри ще й робили гребінці.  Умільці виготовляли й дитячі іграшки - свистунці у вигляді півників, зозульок, вершників. На всю Україну славилися своїми  виробами з глини, Опішнянські майстри. Все це продавали на ярмарках.

 

 

 

Укр. нар. пісня  « Їхав козак»

 

 

 

YІІІ учень:
Козак на полі захищав рідну землю, як батьківську оселю, бо для нього  «Родина - вся Україна».

 

Мати чекає сина і сподівається, що він повернеться живим і здоровим з походу. Він не вернувся..... В  останню хвилину тривожиться, як сповістити матері,  щоб вона не чекала його з походу.

 

 

 

YІІ учень:

 

 Для кожного народу дорога його мова. А нам, українцям, найближча до серця українська. Вона і багата. І співуча.

 

 

 

      «Ой, яка чудова українська мова!

 

        Де береться все це? Звідкіля і як ?

 

        Є в ній ліс, лісочок, гай, діброва.

 

        Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак.

 

        І така ж співуча і гучна, як мрія.»

 

 

 

  І учень:

 

Мова! А що таке мова? Народ говорить, що слово до слова зложиться мова, а Т.Г.Шевченко ось як про неї каже:

 

 

 

Ну що б, здавалося, слово...

 

Слово та голос - більше нічого.

 

А серце б’ється, ожива,

 

Як їх почує.

 

Знать од Бога

 

І голос той, і ті слова

 

Ідуть між люди!

 

 

 

ІX учень:

 

Панас Мирний писав: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу- його мова, ота  жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє минуле життя, і свої сподівання, роздуми, досвід, почування.»

 

        Як гул століть, як шум віків,

 

        Як бурі подих- рідна мова.

 

        Вишневих ніжність пелюстків,

 

        Сурма походу світанкова,

 

        Неволі стогін, волі спів,

 

        Життя духовного основа.

 

        ЇЇ незмірно багату,

 

        Дзвінку і ніжну, і завзяту,

 

        Як день сьогоднішній чудовий,

 

        Люблю, люблю вкраїнську мову!

 

 

 

Звучить пісня з репертуару Раїси Кириченко «Звучи, рідна мово!»

 

 

 

 

 

X учень:

 

  Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може сам викликати поваги до себе.

 

 

 

Мово рідна, слово рідне!

 

Хто  вас забуває,

 

Той у грудях не серденько -

 

Тільки камінь має!

 

             Як ту мову забути,

 

             Котрою учила
             Нас всіх ненька говорити,

 

             Ненька наша мила!

 

 

 

XІ учень:

 

Любов до рідної мови починається ще з дитинства, з колиски, з маминої пісні. Народні колискові пісні  зачаровують усіх надзвичайною ніжністю, простотою.

 

У них материнська ласка і любов, світ добра і справедливості,  віра в магічну силу слова.

 

 

 

Щоб виросло, не змарніло,

 

Щоб тяженько не хворіло,

 

Сили й розуму набралось,

 

Своїх батьків не цуралось!

 

 

 

Колискова «Котику, сіренький!»

 

 

 

І  учень:

 

 

 

Ходитьсон коло вікон,
А дрімота - коло плота,

 

Питається сон  дрімоти:

 

- Де ми будем ночувати?

 

- Де хатина теплесенька,

 

- Де дитина малесенька,

 

- Там ми будем ночувати,

 

- І дитину колисати!

 

 

 

ІІ Учень:    Від материнської колискової, від рушникової веселки, від українських традицій та звичаїв бере свій  витік любов і повага до рідної мови. Саме в сім’ї плекаються  паростки  любові до рідного слова.

 

ІІІ  учень:

 

 

 

Вивчайте, любіть свою мову,
Як світлу Вітчизну любіть,

 

Як стягів красу калинову,

 

Як рідного неба блакить.

 

 

 

       Ти постаєш в ясній обнові,

 

       Як пісня линеш,  рідне слово.

 

      Ти наше диво калинове

 

      Кохана материнська мово!

 

 

 

Ми з нею відомі усюди,

 

Усе в ній, що треба нам, є,
А хто свою мову забуде,

 

Той серце забуде своє.

 

      

 

        Рідна мово, материнська,

 

        Ти душа мого народу!

 

         Будь від роду і до роду,

 

         Рідна мово, материнська!

 

 

 

ІY  учень:

 

 

 

Розцвітай же слово,

 

І в родині, і у школі,

 

Й на заводі, і у полі,

 

Пре чудесне , пречудове -

 

Розцвітай, же слово!

 

 

 

                  Буду я навчатись мови  золотої,

 

                  І трави - веснянки, і гори крутої.
                   В протічка веселкового, що постане річкою,

 

                   В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

 

 

 

Звучить пісня музика і слова  С.І.Радченко

 

 «Марічка - дівча невеличке»

 

 

 

Y  учень:

 

 

 

Багатий український народ на ігри  зі співанками

 

Одна з них «Подоляночка»

 

 

 

Звучить укр. нар. пісня  з елементами інсценізації «Подоляночка»

 

YІ  учень:

 

           

 

    Серед жанрів української обрядової поезії, широкої популярності набули величальні пісні -  колядки і щедрівки. Колядували, в основному, хлопці, а щедрували, дівчата. Колядки і щедрівки приваблювали народ своїм поетичним величанням, магічним пророкуванням майбутнього.

 

 

 

 

 

Ансамбль  щедрівників  виконує щедрівку:

 

«Добрий, вечір, тобі!».

 

 

 

Син господарів:

 

 

 

Світить ясен місць і ясна зоря,

 

До вечері в хаті, журиться сім’я,

 

Вогник свічки мрійно застрибав,

 

На обрусі пахнуть всі 12 страв.

 

А на дворі свище, лютий мороз тріщить,

 

У покої прибраний жита сніп стоїть.

 

Ніч велика щастя принесла,

 

Волю й долю має рідна сторона.

 

А ми, брати-українці!
Більше не дрімаймо,

 

А щедрівки наші славні разом пригадаймо!

 

Люд увесь хай чує, знає цілий світ!

 

Що  на Україні славний дужий рід!

 

 

 

Звучать щедрівки :  «Ой, сивая, та, і зозуленька»,

 

 « Нова радість стала».

 

 

 

Господиня:

 

 

 

     Запахло у нашій господі свіжоспеченим хлібом, пирогами. Це вже, напевно, пиріг спікся. Допоможи мені ,дочко! /Господиня заглядає в піч, витягає пиріг./

 

Ой, спасибі ж, вам люди добрі, ось зараз я вас почастую  свіженьким пирогом з гречкою, пиріжками з калиною та бурячком, галушками з маком.

 

/ Роздає гостям , пригощає.../

 

 

 

 

 

Господар:

 

 

 

Дякеємо за такі прекрасні побажання!  Чекаємо вас і на наступний рік!

 

 

 

 (Щедрівники, співаючи: «І в вас, і в нас», виходять зі сцени.)

 

 

 

Y учень:

 

 

 

Може ви знаєте хто написав цей вірш? (читає уривок з «Заповіту» Т.Г.Шевченка)

 

 «Як умру, то поховайте мене на могилі,

 

Серед степу широкого, на Вкраїні милій! …»

 

Так, Т.Г.Шевченко.

 

 Вшануємо пам’ять  великого кобзаря хвилиною мовчання.

 

 

 

/Хвилина мовчання/

 

 

 

Пісня у запису «Заповіт»

 

 

 

YІ  учень:

 

 

 

      Знати свій родовід, зберігати про нього пам’ять - це обов’язок кожного не тільки перед минулим, але й перед майбутнім поколінням! Де б ми не були, треба пам’ятати про батьківський поріг, розквітлу калину під вікном рідної хати, лелечине гніздо, теплу і ласкаву усмішку матусі. Це берег дитинства. Кожна людина повинна знати свій берег дитинства, любити його, пронести через усе життя!

 

 

 

Пісня « Батько і мати» (муз. О. Злотника, сл.. В. Крищенка)

 

 

 

Пісня „ Пісня про матір” (муз. І.Поклада, сл.. Д.Луценка)

 

Пісня «Батьки мої» (з репертуару Ірини Федишиної

 

Пісня «Це моя Україна» (Муз. М. Ведмедері, сл.. А. Камінчука)\

 

Пісня «Немає України без калини» (Муз. М. Ведмедері, сл. Г. Клок)

 

 

 

 

 

/ Виходять всі учасники і співають укр. нар. пісню «Зелене жито, зелене»/

 

 

 

Господар:

 

 

 

Роде наш красний, роде наш прекрасний!

 

Безжально топтали тебе!
Фізично і морально.
Але не знищили духу твого,
І тепер він ожива!

 

 

 

Господиня:

 

 

 

Висвітлюються приспані злом імена, виходять з тіні призабуті твори, співаються призабуті пісні.

 

 

 

 Пісня: «Ой, у лузі, червона калина»

 

 

 

 

 

Господар:

 

    Дорогі друзі! З покликом сердець ми зібрались на наше  свято, пригадали минуле, задумалися і про майбутнє.....Дякуємо всім гостям!

 

 

 

Господиня:

 

 

 

     Отож, не цураймося свого роду, любімо неньку Україну, прекрасну її мову! Гості мої дорогі! Дякуємо, що завітали до нашої господи, розвеселили нас, нашу велику родину!

 

/Кланяється/

 

 

 

Господар:

 

                                              

 

 Бажаємо всім присутнім щастя, здоров’я, на многії літа!

 

 

 

Звучить пісня з репертуару Наталії Бучинської „Україна”

 

 

 

 

 

 

 

Анотація

 

 

 

     Методичну розробку родинного свята для учнів 8 - 11 класів «Роде наш красний, роде наш прекрасний!» бажано використовувати при проведенні масових заходів з метою збагачення світогляду, вивчення історичного минулого наших предків, ознайомлюючи із звичаями, обрядами, що проводилися у певних регіонах, відрізняються своєю колоритністю, пісенною творчістю, багатством фольклорної спадщини.