ВИСЛОВИ ПРО МУЗИКУ

                                                                О музыка, открывающая бездны души!

                                                                                                    Ромен Роллан

До цієї розмови мене підштовхнули доволі часті суперечки щодо слухання музики підлітками сьогодні, ставлення до музичного мистецтва різних поколінь із різними співрозмовниками, навіть із колегами та категоричні вислови декого про те, що сьогодні молодь слухає “переважно голосну та неякісну музику, що викликає депресію і навіть агресію”.

Перше, що я можу сказати з відповідальністю: молодь (як і немолодь) слухає музику різну сьогодні, вчора і завжди!

Якщо Вам не подобається той чи інший музичний стиль, може правильніше буде сказати: “Я його не розумію” або: “Я не дуже добре орієнтуюся в цьому музичному напрямку”. Коли я пишу на дошці тему уроку: “Джаз”, завжди знаходиться учень, який одразу каже: “Я не люблю”. Моє запитання одразу: “Як? Тобі не подобається оце?” (граю головну тему “Блюз Толстогубова”) Частіше за все в класі звучить: “Клас!” (діти починають робити певні рухи, їм хочеться танцювати) “Як? Так це ж і є джаз, при чому він має назву “Блюз Толстогубова”, а типовий блюз – це (граю головну тему “Сент-Луї блюз”), маєте бажання розібратися?”…

        Якщо ми не слухаємо музику певного напрямку з ранку до ночі, це ще не значить , що ця музика нам не подобається.

         Я не можу варити борщ під музику ІІ концерту С.Рахманінова, в цей час на кухні звучить щось з FM-радіо, але це не значить, що я в захваті від популярної музики. Мій син борщу не варить, тому не слухає взагалі музику такого напрямку. Він слухає рок… І тут одразу хтось починає: “Жах-жах-жах!!! Від Такої музики гинуть рослини, тварини втрачають апетит! Я читала в журналі…”  А що Ви знаєте про цей напрямок? Чи добре Ви в ньому орієнтуєтеся, щоб робити такі категоричні висновки? Дехто нажив собі ворогів серед старшокласників єдиною заявою про своє відношення до рок-музики. Одній із своїх колег я після суперечки на цю тему принесла диск “Nightwish”. “Так я не такий рок мала на увазі” – була її реакція. А який?! Скажить відверто, хто з Вас знайомий з творчістю фінської групи “Apocaliptica”? Це один із вдалих прикладів міксу класики та важкого року. Професійна гра чотирьох хлопців-віолончелістів та ударника є одним з якісних поєднань класичного та сучасного стилів у музиці. Але ж на мою думку…

        Категорично не погоджуюся з дослідниками, що стверджують про вплив певного музичного твору на певні почуття. Мабуть, ми можемо говорити про більшість тих, з якими проводилися досліди. Не треба стверджувати про мене! Я сама не знаю як буде впливати на мій настрій певний твір, тому що не знаю в якому стані я буду знаходитися через годину. Раптом трапиться така подія, що навіть улюблений твір  мене просто дратуватиме!

      Менталітет більшості людей мого віку базується на “кітах”:

всі чоловіки – сво…(ко…, ваш варіант);

блондинки – дури (я – шатенка);

абстракционізм – не мистецтво;

психоаналітик – розкоші;

важкий рок – це жах.

Мені здається, що в нашому суспільстві більш ніж у країнах Заходу або Америки загострено питання батьків та дітей. Ми, став дорослими чомусь забуваємо про те, що нашим батькам категорично не подобалися наші занадто короткі сукні, занадто голосна музика, … продовжувати перелік? Чого ж ми тепер нав`язуємо дітям свої особисті смаки?! Кожне покоління має своїх кумирів, свою моду, свою музику. Погодьтеся, що для кожного з Вас улюблений музичний твір співпадає з приємними спогадами, улюбдений музичний напрямок – це музика Вашої молодості?

      Треба розуміти, що кожне покоління живе у своєму метроритмі, який постійно прискорюється. Сьогодні жодна з нас не може собі дозволити чотири години одягати сукню та робити зачиску (хіба що раз у житті на весілля), як це робили у XVII-XVIII столітті. А та паняночка якби потрабила в наш час, готуючи зранку одночасно сніданок для всієї родини, роблячи собі манікюр, вкладаючи так-сяк волосся та збираючи дітей до школи, мабуть з`їхала б з глузду. Якби вона прослухала будь-яку сучасну естрадну пісню пісню, вона б напевне подумала б, що це пісні спеціалізованого закладу, занадто вже розкуті.

Як ми можемо судити про правильність чи неправильність сучасних обробок класичної музики. Є музиканти, які вважають, що музика повинна звучати лише в її первинному вигляді. Хто тепер напевно знає думку про це Й.-С.Баха? Коли він писав свої твори не було електрогітари та синтезатора. А враховуючи те, що сучасники не сприймали деякі твори композитора, важко собі й уявити який “рок” написав би видатний класик. Інша справа – є вдалі й невдалі обробки, але не мені судити про якість, я лише обираю для себе сама що мені слухати, а що ні.

   Музика – суб`єктивний вид мистецтва, тут ні в якому разі не можна нав`язувати свою думку.

Ми всі знаємо про різні типи темпераменту людини. Тип темпераменту теж впливає на музичний смак. Давайте пригадаємо, що сприйняття музики залежить й від стану слухача. Хіба можна бути впевненим у тому, що конкретний твір викличе однакові почуття у зовсім різних людей? На одній з лекцій вчитель-курсант намагався довести мені, що є твори, які не можуть викликати негативу, наприклад “Полонез” М.Огінського. Пропоную йому уявити ситуацію: я провела поспіль 7 уроків у школі, де ми слухали цей твір… Мабуть, я з “величезним задоволенням” буду восьмий раз слухати шедевр відомого поляка. Навіть найулюбленішу музику не можна слухати постійно, з ранку до ночі.

Шановні вчителі! Ви ж помітили, що перша тема нової програми з музичного мистецтва у 6 класі: “Музика як мова почуттів”? А хіба хтось має право диригувати моїми почуттями? Хто ще крім мене знає їхню справжність? Чи всім вони подобаються? Безглузді запитання, скажете ви, тому що кожна людина має право на свої почуття. Чому ж дехто вважає, що його особисті почуття до музики є справжніми, а деякі почуття дитини – треба ламати? Погодьтеся, що це нагадує позицію багатьох людей: “є дві думки – моя й неправильна”. Чого ж ми так впевнено нав`язуємо дітям свою думку? Чи маємо ми на це право, але ж музика – не математика, де 2+2=4, інші варіанти не передбачені. Правильно, найпростіший шлях ознайомлення учнів з мистецтвом – це надання однобічної інформації, сухі, формальні запитання про характер та драматургію твору, тому що часто вчитель боїться дізнатися думку свого учня, він не готовіий до співбесіди. А мені здається, що не треба лякатися затань, на яке ти не знаєш відповіді. Вчитель – не енциклопедія, він не може все знати. Гірше, коли не хоче, не бажає, відділяє себе стіною від учнівських запитань, тому що на його думку соромно чогось не знати. Він не хоче вважати себе дурнішим за учня. Не пам`ятаю в кого вже я вичитала думку про те, що на вчителя іде вчитися людина яка хоче здаватися розумнішою за інших, адже як не крути – дорослий розумніший за дитину.

Висновки, які повинен зробити для себе учень протягом вивчення предмету музичного мистецтва перш за все такі:

кожна людина має право на свій музичний смак;

музичні смаки можуть змінюватися протягом життя;

музика може викликати як позитивні так і негативні почуття;

один і той самий музичний твір впливає на різних людей по-різному.

Повертаємося до почуттів. Не кожен здатний висловити їх словами, а дехто й не бажає цього робити. Його право. Іноді на уроках музичного мистецтва мої учні висловлюють свої почуття після прослуханої музики колоьоровими плямами. Я розумію, що моє сприйняття їхньої творчості теж суб`єктивне, але всі роботи дуже різні. Здебільшого кольорова гама учнів співпадає, але кожного разу знаходиться один або декілька, в роботах яких переважають агресивні або темні кольори. Це підтверджує думку про те, що один і той самий твір викликає в різних людей різні почуття. Ну чому коли це стосується людських відносин (не може певна людина всім подобатися), зі мною погоджуються всі, а коли мистецтва – суперечки до “першої крові”? Повертаюся до кольорових плям. Я категорично не погоджуюся із ствердженнями, що червоний колір передає агресію, блакитний – спокій…Автор особисто в різних роботах знаходила протеріччя, тому вважаю, що кольорове сприйняття теж дуже суб`’єктивне.

Можна по-різному відноситися до творчості М.Поплавського, любити або не розуміти, але я вважаю, що Михайло Михайлович своєю творчістю як ректор просто робить рекламу своєму навчальному закладові, адже з “нічого” зробити “рівень” може далеко не кожен. Своїми ж виступами “співаючий ректор” показує, що спеціалісти, які працюють у його вузі справжні професіонали. У будь-кого із абітуриєнтів має виникати думка: “якщо з трьох нот в організмі таке зробили, що можуть зробити з моїм талантом?” Ми колись сперечалися з одним з моїх колег щодо творчості вищезгаданої особи. Мені сподобався його вислів: “Ти не права, Михайло Михайлович дуже добре проспівав речетативом “Росте черешня в мами на городі”… Про режисуру мова не йшла, обговорювалася вокальна робота. “Ну тепер все зрозуміло!” – подумала я, адже я не привітаю реп (хоча мені подобається брейк та графіті – ішні складові напрямку хіп-хоп).

То ж давайте з повагою ставитися до своїх учнів, їхніх думок, почуттів, уподобань, не «закопувати» в них бажання творити нове, красиве, неочікуване!